Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у цивільній справі № 760/9521/15-ц дійшов висновку що, рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню відразу після його оголошення – стаття 235 КЗпП України.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Судами у справі встановлено, що рішенням суду апеляційної інстанції працівника поновлено на роботі, стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

Оскільки наказ про поновлення позивача на роботі був винесений із затримкою (більше семі місяців), він звернувся до суду із заявою, у якій просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду відповідно до статті 236 КЗпП України.

Верховний Суд в постанові від 24.01.2019 року звернув увагу, що обов’язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов’язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов’язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов’язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов’язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов’язок полягає у тому, що у роботодавця обов’язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом,  який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Крім цього, задовольняючи позов працівника суд виходив із того, що позивач обіймав посаду голови первинної профспілкової організації й для розірвання з останнім трудового договору повинна бути попередня згода вищестоящого виборного органу цієї профспілки, відсутність якої є порушенням процедури звільнення, визначеної статтями 43, 252 КЗпП України та статтею 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а тому є підставою для поновлення його на попередній посаді.

Відповідно до абзаців «в» та «г» підпункту 3 пункту 4 наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 № 557 доплата за вчене звання доцента встановлюється у граничному розмірі 25 %, за науковий ступінь кандидата наук –15 % посадового окладу (ставки заробітної плати).

Зазначені доплати встановлюються працівникам, якщо їхня діяльність за профілем збігається з наявним ученим званням або науковим ступенем.

Зазначені доплати встановлюються працівникам як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Пунктом 4 наказу МОН № 557 передбачено, що відповідність ученого звання та наукового ступеня профілю діяльності працівника на займаній посаді визначається керівником закладу.

Вимога щодо наявності наукового ступеня або вченого звання при заміщенні посад, передбачена частиною 9 статті 55 Закону України «Про вищу освіту», стосується науково-педагогічних працівників.

Відповідно до частини другої статті 59 Закону України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року № 1556-VII науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам закладів вищої освіти встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 % посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника – 25 % посадового окладу, професора – 33 % посадового окладу. Передбачено також, що заклад вищої освіти може встановити більший розмір доплат за рахунок власних надходжень.

Тобто з набуттям чинності Законом України «Про вищу освіту», а саме з 6.09.2014 року, доплати за наукові ступені та вчені звання встановлюються у фіксованому розмірі 15, 25 та 33 % відповідно.

Згідно з пунктом 6.3.27 Галузевої угоди на 2016-2020 роки керівникам закладів освіти рекомендовано забезпечити встановлення доплати працівникам, які мають наукові ступені та вчені звання, в максимальному розмірі.

Пунктом 1.4 Галузевої угоди її передбачено, що положення Угоди діють безпосередньо та поширюються на працівників закладів освіти і є обов’язковими для включення до колективних договорів.